1.“Від Канади до Полян” Газета “Український шлях” від 01.12.1995р.


      Ось уже три місяці діє у Львові школа ”Відродження”. Вже сьогодні зараховують до школи дітей ”полянців” – нащадків колишніх жителів села, які можуть отримати тут елітну освіту. Адже цей навчальний заклад є школою інтегрованого навчання, яких у нашій країні лише кілька... Спогади мешканця с. Поляни жовківського р-ну Львова.


2. А у ”Відродження” невстигаючих нема... Газета ”Український шлях” від 26.04.1996р.


      ...Наші діти люблять ходити до школи - сказала голова батьківської ради Марія Бороняк, донька якої навчається у “Відроджені”. Якщо хлопчик ненароком штовхне дівчинку, то обов’язково вибачиться. Коли забираю дитину раніше - вона плаче. Тут діти живуть, як у великій сім’ї.       
3. Конкурс “Кицьки Багіри” Газета “Суботня пошта” від 16.05.1997р.


       ...От і відбулося нагородження перших переможців конурсу ”Кицьки Багіри”. Ними стали: Цісарук Оленка, учениця 1-А класу приватної школи “Відродження”.


4. Про нас пишуть за кордоном Газета ”NEWS” м. Колумбус США.1997р.


       У весні 1996р. школу відвідав президент “Української асоціації в Огайо” п.Остап Швабінський і з того часу асоціація підтримує зв’язок зі школою.


5. ”Материнська свята доброта” Газета “Український шлях” від 17.05.2001р.


       ..У приватній школі “Відродження” свято “Материнська свята доброта” відзначали особливо хвилююче, адже його учасниками стали наймолодші школярі - учні другого класу. Вчителька початкових класів Гана Пальчевська знає, що її вихованці з усіх свят найбільше люблять травневе свято Матері, і для концертної програми підготувала найкращі вірші та пісні.


6. "ДАЙТЕ НАМ ТОЧКУ ОПОРИ" Газета “Директор школи” № 45 (285), грудень 2003 р.
Ольга ЩЕРБАН, директор приватної школи «Відродження», вчитель вищої категорії, вчитель - методист, відмінник народної освіти, м. Львів


       Розбудова нової національної освіти України повинна стати основою національного відродження нашої держави. Відомі слова Вольтера: «Не брак грошей, а брак людей та їхніх здібностей робить держави слабкими». Так само брак справжніх педагогів, що вболівають за успіхи школи і турбуються за кожну конкретну дитину, робить слабкою освіту. Загальновідомо, що найвища цінність — це добро. Як ставляться громадяни України до категорії добра на сьогоднішній день? Передусім, звернімося до питання розподілу матеріальних благ: на одному полюсі купка олігархів, на іншому — народ, який ледве перебивається з дня на день, шукаючи кращої долі в інших країнах. А духовний стан нації? Кожен через заздрість ладен перегризти горло сусідові. Яке ж «добро» сьогодні цінується на Україні? Старі люди плачуть, молоді — п'ють. Багато хто взагалі не має грошей на хліб, а ходіння по чиновниках, які часто не мають серця, доводить людей до відчаю і навіть до загибелі. Чи є майбутнє в України? Розважливим і мудрим голосом Олесь Гончар в 1991 р. на Всеукраїнському форумі інтелігенції попереджав: «Потрібно людям сказати усією силою думки, всією силою пристрасті, що гріх було б Україні втратити рідкісний шанс, який дала історія». Після століть нескінченних страждань і неймовірних втрат доля змилостивилась над Україною. І подарувала реальну перспективу для відбудови державної незалежності. Але не треба впадати в ейфорію, видавати бажене за дійсне. Бо маємо страшний спадок: «Потовчені, скалічені душі людей, спаскуджене родюче хлібне поле; від напіврозваленої економіки, яка вже не могла забезпечити народ найелементарнішою побутовою дрібницею, до найбільшої дитячої смертності в Європі; від маси напівграмотних спеціалістів до рабської самосвідомості, яка, мабуть, не менше за чорнобильський стронцій убиває генетичний фонд українського народу». Після нездійснених надій Богдана Хмельницького, з якими він вивів український народ на Переяславський майдан, після поразки в нерівному двобої УНТ з більшовицькою імперією «історія дала ще один шанс, мабуть останній, повернути Україні державність. І сьогодні схибити, не скористатися ним не маємо права, бо нащадки нам цього не простять. Без державної незалежності український народ не матиме майбутнього». Яка ж проблема найбільше нас хвилює? Нині у нас не цінується правда; не цінується чесність; не цінується праця на державу; не цінується патріотизм у самому високому розумінні цього слова. Люди переважно не усвідомлюють те, що кожен несе відповідальність за майбутнє не тільки своєї держави, але й усієї планети, що основний сенс життя полягає в самовдосконаленні та збереженні навколишнього світу, а не в прагненні збагатитися, зробити кар'єру, піднестися над іншими. А чи існує така держава, мешканці якої вважали б саме так? Мені пощастило два роки тому побувати в Австралії. Одразу після Другої світової війни це був занедбаний острів, єдина країна, яка приймала з усього світу біженців, позбавлених батьківщини німецькими фашистами. Сьогодні я побачила в цій країні працьовитих, доброзичливих, інтелігентних людей. Вони мають високу культуру спілкування, як правило, знають декілька мов, зокрема українську, російську, англійську, японську, китайську, французьку та інші. Для Австралії характерний високий технологічний прогрес — на вулицях, в магазинах стоять комп'ютери, що дає змогу одержати безкоштовно необхідні довідкові відомості. Кожна сім'я часто має кілька автомобілів. А звідси й осяяні добром обличчя. Вираз облич українців сповнений смутку від тягаря наболілих, нерозв'язаних життєвих проблем. На соціальному рівні Австралія має такі характеристики: низький рівень злочинності, відсутність наркоманії, алкоголізму; проблеми безробіття та пенсійного забезпечення розв'язані, медичне обслуговування — на самому високому рівні. Мене глибоко вразила висота духовності громадян Австралії. Звідки вона? Виявляється, витоки її в школі, яка надає не лише освіту. Як казали римляни: «Ми вчимося не для школи, а для життя». Я була здивована, побачивши, що у всіх школах, до яких я завітала, функціонують тваринницькі міні-ферми, виробничі міні-комбінати, навчальні міні-майстерні, де учні доглядають і вирощують домашню худобу, вивчають будову машин, шиють одяг тощо. Все це робиться не заради прибутку. Ці міні-ферми, міні-комбінати, міні-майстерні організовані для виховання в учнів відповідного ставлення до праці, до живої природи. Сьогодні школа в Україні перестає бути уніфікованою, без особистісною. Вона перетворюється на таку школу, яка базується на інтересах і потребах дитини. В цьому напрямі працюють, передусім, недержавні навчальні заклади. Приватні школи у нас перебувають на повному самофінансуванні за рахунок плати, за різноманітні освітні послуги, за рахунок співпраці зі спонсорами, міжнародними фондами. Проте, на відміну від оподаткування приватних шкіл в інших державах, оподаткування таких шкіл в Україні є дискримінаційним, оскільки, здійснюючи освітню діяльність, ці заклади сплачують податок і з доходу, і з прибутку (як комерційні підприємства), не отримуючи фінансової дотації на виконання інваріантної частини навчального плану. Жити в державі і бути незалежним від держави — неможливо. Отже, ринок приватної освіти залежить від ринку нової економічної політики в державі, від усвідомлення того, що сьогодні державі, як ніколи, необхідні невеликі школи, очолювані людьми, здатними в умовах жорсткої конкуренції в найкоротший термін розробити й запровадити технології особистісно-орієнтованого навчання, спрямованого на виховання прагнення пізнавати істину, бажання працювати на державу, мати самоповагу, бути справжнім патріотом. У такій школі діти здобувають гарну освіту, отримують високоякісне харчування, перебувають у комфортних умовах, а їхній вільний час змістовно наповнений. Це можливо переважно лише в школі, яка є матеріально та кадрово забезпеченою, здатною оперативно реагувати на змінні потреби держави та суспільства, які постійно змінюються. Передумовою виконання цих завдань є віра в можливості приватної школи та зміна характеру відносин між приватною школою та державою. Бо сьогодні приватні школи не лише виконують замовлення батьків на якісну освіту, а й виконують державне замовлення, забезпечуючи здобуття учнями обов'язкової середньої освіти. Згідно зі ст.28 Закону України «Про освіту» держава має оплатити здобуття освітнього мінімуму кожним учнем, де б він не вчився. Керуючись Конституцією України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти і гарантує молоді право на отримання повної загальної освіти (згідно з Законом України «Про загальну середню освіту» (1999 р., ст. 2, 3). З цього випливає, що державне фінансування має здійснюватись, хоча б частково, для недержавних загальноосвітніх закладів. Нелогічно брати податки за виконання державного замовлення, передбаченого Конституцією. Європейський досвід свідчить, що приватні школи в усіх країнах обов'язково фінансуються (повністю або частково) за рахунок держави в межах асигнувань, які виділяє держава на освіту кожної дитини. В деяких країнах Європи державне фінансування не надається тільки приватним школам релігійного спрямування. Ці школи самостійно визначають перелік предметів, які будуть вивчатися в школах і не підлягають контролю збоку установ освіти. Конвенція ООН про права дитини (ст. 28, п.1) стверджує право дитини на безоплатну й обов'язкову початкову освіту, наголошує на розвиткові різних форм середньої освіти та її доступність для всіх дітей. Сьогодні в Україні, за даними статистики, мережа приватних шкіл складається з близько 300 закладів. Неодноразово керівники цих шкіл намагалися «достукатися» до владних структур з проханням зрозуміти проблеми загальноосвітніх приватних закладів, дати їм можливість вижити в умовах економічної скрути. Але ні розуміння, ні співчуття я особисто не дочекалась. Йдеться не про виділення державних дотацій на підтримку та розвиток приватних шкіл, а про гарантію виконання Основного закону держави — Конституції. В цьому наша точка опори. Примітка: У матеріалі використано дані із статті Є.Чернишової «Сучасна приватна освіта», газета «Директор школи» № 18, травень, 2003 р.


7. Навчання під знакoм "Відродження" Журнал "ОСВІТА" червень 2006 року.


      
ПРИВАТНА ШКОЛА НАВЧАЄ СВОЇХ УЧНІВ ПРИНЦИПІВ МУДРОСТІ ТА ДОБРА
Львівська приватна середня загальноосвітня школа "Відродження" відрізняється від інших непростим шляхом свого становлення, який розпочався 1995 року. Тоді цей навчальний заклад "стартував" двома першими класами. А вже торік він дав путівку в життя першим випускникам. Цьогоріч атестати про повну середню освіту отримають іще п'ятнадцятеро учнів, троє з них закінчать "Відродження" з медалями.
ДЕРЖАВА ТА ПРИВАТНІ ШКОЛИ
Нині тут навчаються 245 дітей, ще 50 - у черзі, щоб стати учнями цієї школи наступного навчального року. Проте з 50, ймовірно, лише 16 зможуть потрапити сюди, бо, як каже директор школи Ольга Василівна Щербан, на більше школярів у них просто немає місця. "Цього року ми випускаємо один одинадцятий клас і, відповідно, звільняється лише одне приміщення, - пояснює Ольга Василівна. - Маємо також два дев'яті класи. Якщо частина з тих, хто їх закінчує, вступатиме в інші навчальні заклади, решту учнів можна буде об'єднати в один десятий клас. Тоді утвориться ще одне вільне приміщення, тож зможемо набрати два перші класи". За словами директора, спільно з батьками вона вже давно планує розширити приміщення школи таким чином, аби тут мали змогу навчатися 300 дітей. Проте, бідкається пані Щербан, держава не сприяє вільному розвитку приватних шкіл. "Якщо одинадцять років тому я відкривала цю школу з великим ентузіазмом, то нині його в мене вже немає, - розповіла О. Щербан. - Можна триматися на ентузіазмі три-п'ять років, але не десять і більше. Час минає, а ти бачиш, що держава не сприяє, а просто використовує тебе. Ми підпорядковуємося абсолютно всім: районному відділу, міському, обласному управлінням освіти та Міністерству освіти і науки України". За її словами, школа повністю функціонує за кошти батьків, проте держслужбовці не зважають на це й вимагають від керівництва закладу виконання різних їхніх вказівок, починаючи від звіту директора про те, скільки дерев росте в шкільному саду, й до його звіту перед педколективом тощо. Абсурдна ситуація: не виділяючи з державного бюджету жодної гривні на функціонування школи, держава все одно потребує аж настільки докладної звітності про її діяльність. "І якщо, скажімо, через певні фінансові негаразди заклад припинить свою діяльність, нікому з наших посадовців від цього не буде боляче", - зазначає папі Щербан.
БОРОТЬБА ЗА ІСНУВАННЯ
Директор школи "Відродження" свого часу закінчила природничий факультет Тернопільського педагогічного інституту. Двадцять два роки пропрацювала біологом у державній школі. За її плечима - робота на посаді методиста, вона - відмінник народної освіти. Крім того, Ольга Щербан - автор численних статей у журналі "Біологія в школі". Проте до того, як вона обійняла посаду директора у "Відродженні", ніколи не працювала не те що директором, а навіть завучем. Приміщення, в якому функціонує приватна школа "Відродження", не є його власністю, його орендують. До того воно належало відомчому дитячому садочку заводу "Промінь". Після банкрутства заводу садочок залишився без дітей, але з тридцятьма двома працівниками на балансі. Тоді Ользі Щербан і запропонували відкрити тут приватну школу, "прив'язавши" на додаток до неї тридцятьох двох працівників уже неіснуючого дитсадка. Перші кроки в іще не створеній приватній школі людини, яка ніколи раніше не обіймала керівних посад, були надзвичайно важкими. 1996 року вона прийняла на навчання перші два класи учнів - шістнадцять дітей. За кожного з них батьки платили по 20 грн. на місяць, відтак, маючи бюджет 320 гривень, директор мусила повністю утримувати приміщення школи та виплачувати зарплату всім 32 працівникам колишнього садочка. Очоливши "Відродження", Ольга Щербан продовжувала також викладати природознавство в перших класах та поєднувала роботу в цій школі з викладанням у державній, щоб мати змогу залучити певні кошти для розвитку приватного закладу. Поступово вдалося відремонтувати вільні приміщення, щоб вони були придатними для проведення уроків відповідно до санітарно гігієнічних і пожежних норм. Невдовзі після того, як школа почала функціонувати, їй довелося розв'язувати ще й проблему опалення приміщення. Раніше його забезпечувала котельня заводу "Промінь", яка, звісно, перестала працювати після того, як завод припинив свою діяльність. Відправивши дітей на вимушені канікули, Ольга Василівна впродовж двох тижнів організувала побудову в закладі власної котельні. Проте епопея з незалежністю "Відродження" на цьому не закінчилася. З 1998-го до 2001 року директору довелося відстоювати приміщення школи. Вона відвоювала його в заводу "Промінь" (незважаючи на те, що там уже два роки функціонував цей навчальний заклад, завод продав приміщення як свою власність), дійшовши до Верховного Суду України.
ВИХОВАТИ ОСОБИСТІСТЬ
"Нині ми по декілька разів перераховуємо кошторис для того, щоб у нашій школі мали змогу навчати своїх дітей не лише заможні батьки, а й ті, які мають скромніше фінансове забезпечення, проте хочуть, щоб їхні дітки отримали знання. І тому всі працюємо на те, щоб із тієї дитини виросла особистість", - розповідає Ольга Щербан. Навчальний заклад функціонує за розкладом повного навчального дня, під час якого дітей забезпечують харчуванням, а за їхнім здоров'ям стежить шкільний лікар. За словами пані Щербан, нині 60% малюків, які йдуть у перший клас, уже хворі. І це ще один чинник, який змушує батьків віддавати дитину в приватну школу. У "Відродженні" працюють 38 педагогічних працівників і 12 осіб обслуговуючого персоналу. Стабільність педагогічного колективу школи формувалася не один рік. Річ у тім, що до приватного закладу вчителі здебільшого ставилися як до заробітку. "А це не так. Тут потрібно викладатися, - зазначає Ольга Василівна. - І для того, щоб можна було дати зарплату вчителеві, треба мати гроші, а щоб мати їх, необхідно насамперед дати учневі знання, аби батьки оцінили цю працю й заплатили за неї. Тривалий час свідомість педагогів не спрацьовувала так, як мені цього хотілося, вони не зовсім розуміли мене. Минуло багато років, доки наш колектив нарешті стабілізувався. Лише п'ять останніх років ми маємо хороший колектив, у якому всі задоволені одне одним: я - вчителями, вони - роботою у школі, а їхні старання задовольняють батьків та учнів". У другій половині дня - до 19 години, в групах продовженого дня займаються учні молодших класів. Окрім того, в цей час у "Відродженні" функціонує багато різноманітних гуртків: спортивні, зокрема тенісу та шахів, танців, вокалу, художній. А для старшокласників у післяобідній час проводять консультації з різних навчальних предметів. Цікаво також, що з учнем, який написав контрольну роботу на низьку оцінку, педагог займається додатково, щоб поліпшити його знання з того чи іншого предмету, не отримуючи за це жодної додаткової плати. А батьки школярів, які мають високі оцінки, платять за їхнє навчання значно менше, ніж ті, чиї діти навчаються посередньо.
НАЙВИЩИЙ РОЗУМ І НАЙВИЩА МУДРІСТЬ
Англійську мову тут вивчають із першого класу, а з п'ятого обов'язково опановують другу іноземну на власний вибір: французьку або німецьку. Як зазначає Ольга Василівна, декотрі їхні учні виявляють бажання вивчати навіть три іноземні мови. Те, скільки іноземних мов вивчати дитині: три чи, можливо, за станом її здоров'я, достатньо буде знань однієї, вирішує керівництво спільно зі шкільним лікарем. Вихованці цього приватного навчального закладу, як і учні державних шкіл, мають уроки трудового навчання у 5-7 класах. Восьми-дев'ятикласники, на відміну від тих, хто навчається в державних школах, мають змогу опановувати основи менеджменту та підприємницької діяльності. Учні ж 10-11 класів мають профільне навчання, яке ґрунтується на підписаних угодах із Львівським медичним університетом ім. Данила Галицького, Національним університетом "Львівська політехніка", Львівським національним університетом ім. Івана Франка та Банківським інститутом. Завдяки цим угодам десятикласники можуть визначитися, в якому з названих навчальних закладів вони бажали б навчатися далі, та відвідують заняття викладачів із цих ВНЗ. Журналіст "Газети" поспілкувалася з трьома випускниками-медалістами школи "Відродження". Я р и н а К о с и к: "У цій школі навчалася з першого класу. Батьки, віддаючи мене сюди, найбільшу увагу звертали на підбір кадрів - учителів. Можу з певністю стверджувати, що в молодших класах мене багато чого навчили, створивши необхідну базу. У випускних класах найбільшу увагу ми приділяли тим навчальним предметам, які необхідні для вступу. Для мене це хімія та біологія, оскільки маю намір стати студенткою медичного університету. І з цих предметів я отримую дуже хорошу підготовку". Р о к с о л а н а С т е р н а т: "Я дуже задоволена, що з першого класу навчалася саме в цій школі. Перша вчителька - Марія Йосипівна Дика - створила для мене та моїх однокласників величезну базу знань, яку поповнювали в наступних класах. На мою думку, ця школа формує виховану, впевнену в собі особистість. Як і Ярина, я також зосередила свою увагу на ґрунтовному вивченні хімії та біології, оскільки також готуюся до вступу в мед університет". Ю р і й Д у б а с: "Головне, що дала мені школа, - знання, знання і ще раз знання. Педагогічний колектив тут робить усе для того, щоб діти не просто висиділи на уроках, а знайшли щось для себе в процесі того "сидіння". І якщо в загальноосвітніх школах класи перевантажені учнями, тож там не всі все почують і не всіх запитають на уроці, то у "Відродженні" створено умови для того, щоб усі все знали. Оскільки я вступатиму в К и є в о - М о г и л я н с ь к у академію (опановуватиму фінанси), то останніми роками поглиблено вивчав тут не один предмет". Кожен із цих випускників закінчує школу "Відродження" зі знаннями двох іноземних мов - англійської та німецької. "Найвищий розум - це мудрість, а найвища мудрість - це добро", - вчили древні філософи. Саме дотримуватися таких принципів вчать своїх вихованців педагоги львівської приватної школи "Відродження".
Леся Олендій
Проблеми приватної школи

Одним з напрямків розбудови сучасної системи освіти на Україні, згідно з національною програмою «Україна. Освіта ХХІ століття є « розвиток мережі загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на різних формах власності, що передбачає створення та розвиток повноцінного недержавного сектора освіти».

Саме приватизація в Україні є чи не найважливішим засобом реформування економіки і забезпечення не лише її виживання, а й розвитку. Ось тому , на нашу думку, управління освіти в умовах ринку покликані не лише контролювати, координувати роботу приватних закладів, а й сприяти їх розвитку. Тим часом, управління освіти вважає законними дітьми державні школи, а приватні, м’яко кажучи – “незаконнонародженими», позбавленими не лише привілеїв, але й будь – яких прав.

Згідно рішення Конституційного суду від 04.03.2004 року № 5-рп/ 2004 учні приватних навчальних закладів України позбавлені захисту – конституційних прав дитини на здобуття нею загальної середньої освіти та права на вибір навчального закладу незалежно від форм власності.

Сьогодні ми не ведемо мову про виділення бюджетних коштів , але врахувати, що позбавлення державного фінансування приведе до знищення приватних шкіл як неприбуткових закладів , внаслідок прогалин у чинному законодавстві – мало б все – таки управління освіти.

Адже держава має економічну вигоду від діяльності приватних шкіл, завдяки нашій праці.

На сьогоднішній день приватні школи знаходяться в значно важчому становищі, ніж державні. Чому?

Традиції, матеріальна база, кадри, всі дозволи на підприємницьку діяльність, централізоване харчування, централізована бухгалтерія – це привілеї державної школи . А директор приватної школи в основному працює лише на те, щоб вибороти ці привілеї. Бо на приватну школу дивляться лише як на джерело збагачення.

На жаль, не завжди управління освіти розуміє складність проблем приватного закладу. Для прикладу візьмемо хоча б ремонт школи при підготовці до нового навчального року. Згідно угоди про оренду має бути погодження управління освіти на будь – яку ремонтну діяльність – зробити ремонт важко, але виявляється, що найважче погодити. Хотілося б більше довіри.

В приватній школі працювати значно важче, ніж у державній. Учитель несе потрійну відповідальність : перед учнями, їх батьками і адміністрацією. Коефіцієнт корисної дії педагогічної праці визначається з неймовірною прискіпливістю. Тут не можна прикритися ні стажем роботи, ні кваліфікацією, ні атестацією – треба себе повністю віддавати дітям. І багато хто не витримує цього. Цим і визначається велика плинність кадрів у школі. Хоч у державній школі класи у два, три рази більші, ніж у приватній, а зарплата менша, вчителі вважають, що працювати в державній школі набагато легше.

Якщо державна школа , при її солідному віці і стажу роботи, має своє обличчя, то воно нерідко не подобається батькам. Тому вони шукають приватну школу. При цьому несуть фінансові затрати, але й роблять все, щоб зберегти її для своїх дітей. Ми переконалися в цьому , коли з 1998 по 2001 роки приміщення школи стало предметом розгляду місцевого, апеляційного та Вищого господарського судів. Лише завдяки зусиллям школи вдалося довести в судах незаконність продажу приміщення і передати його в комунальну власність. Батьки одностайно стояли на захисті школи.

Бажання нашої держави економити на майбутньому переходить усі межі. Це привело до зростання дитячої злочинності та бездоглядності. Альтернативою державній освіті виступає приватна, яка розвивається з безліччю бюрократичних перепон.

Щоб дати змогу дитині здобувати освіту у приватному закладі ( в тому числі для дітей , які потребують соціального захисту: діти –інваліди, діти – сироти, діти з багатодітних сімей), батьки зобов’язані оплатити:

Попит на місця у приватній школі дедалі збільшується . За десять років її контингент зріс з 30 до 200 учнів. Отже, така форма навчання задовольняє і батьків і учнів.

Не влаштовує вона лише окремих чиновників, які вважають, що передача приміщення школи та землі, на якій вона стоїть, комерційним структурам дасть більший прибуток у бюджет міста. Школа ніколи не була прибутковою організацією і не може такою стати.


Директор школи – гімназії «Відродження»

Щербан О.В.